Хто насправді володіє супермаркетами Чехії: чому різних вивісок багато, а власників так мало

У Чехії можна роками ходити в «Лідл» (Lidl), «Кауфланд» (Kaufland), «Біллу» (Billa) та «Пенні» (Penny Market), навіть не підозрюючи, що за цими чотирма різними мережами стоять лише два німецькі торговельні гіганти. А маленька «Жабка» (Žabka), схожа на польську мережу магазинів біля дому, насправді належить британській «Теско» (Tesco). Навіть «Глобус» (Globus), який вирізняється власними м’ясними та пекарськими відділами, — німецький сімейний бізнес.

Чеський продуктовий ринок давно поділений між кількома великими міжнародними групами. За дослідженням Університету Менделя, оприлюдненим чеським антимонопольним відомством, частка шести найбільших торговельних компаній у досліджуваний період сягнула 75%. І хоча в країні працюють сотні супермаркетів, справді незалежних великих гравців значно менше, ніж здається за кількістю вивісок.

Утім, є й інша сторона чеської торгівлі: тисячі маленьких продуктових крамниць, місцеві кооперативи, магазини на заправках та бізнеси в’єтнамських родин. Кожен із цих форматів знайшов свого покупця — від людини, яка закуповується на тиждень, до того, кому терміново потрібне молоко пізно ввечері.

Кому належать головні супермаркети Чехії

Найцікавіше починається, якщо порівняти не назви магазинів, а їхніх власників.

Також у Чехії працюють регіональні мережі «Флоп» (FLOP), «Флоп Топ» (FLOP TOP), «Терно» (Terno), «Трефа» (Trefa), магазини «ЇП» (JIP) та інші місцеві торговці. У деяких випадках за кількома місцевими назвами теж стоїть одна група компаній.

«Лідл» і «Кауфланд»: конкуренти з одним німецьким власником

«Лідл» і «Кауфланд» виглядають як два зовсім різні магазини. Перший зазвичай має компактніші торговельні зали й обмеженіший вибір марок. Другий приваблює великими продуктовими відділами та можливістю купити багато різних товарів за одну поїздку.

Однак обидві мережі належать німецькій групі Шварц. За інформацією самого концерну, у фінансовому 2025 році його сукупний обсяг продажів становив 185,6 мільярда євро. Група об’єднує близько 14 500 магазинів у різних країнах.

«Лідл» робить ставку на власні торговельні марки: молочні продукти «Пілос» (Pilos), «Мільбона» (Milbona), солодощі «Фаворіна» (Favorina), а також тематичні тижні з італійськими, грецькими чи азійськими товарами.

«Кауфланд» пропонує набагато ширший вибір виробників. У типовому великому магазині можна знайти багато чеських брендів, імпортовані продукти та власні марки, зокрема «К-Классік» (K-Classic). Сама група називає орієнтиром асортимент приблизно 30 тисяч товарних позицій у своїх магазинах цього формату.

Для покупця це два різні способи закупитися. «Лідл» зручний, коли потрібно швидко взяти стандартний набір продуктів, а «Кауфланд» — коли хочеться вибрати між кількома марками одного товару.

«Білла» і «Пенні»: та сама історія, тільки інший власник

Схожа ситуація з «Біллою» та «Пенні». Обома мережами володіє німецька група «Реве» (REWE Group), яка працює в різних країнах Європи.

«Білла» орієнтована насамперед на щоденні покупки. У її магазинах є стандартний вибір свіжих продуктів, відомих виробників і власних торговельних марок. В окремих районах вона виконує роль супермаркету біля дому.

«Пенні» має простіший формат дискаунтера. Мережа широко представлена в невеликих містах, де покупці регулярно закуповують базові продукти та стежать за акційними каталогами. Серед власних марок — «Карлова Корона» (Karlova Koruna).

За зведенням кількості магазинів, опублікованим навесні 2026 року, «Пенні» мала 443 торговельні точки, «Альберт» — 348, а «Лідл» — 326. Отже, за кількістю магазинів найбільшою серед цих мереж була саме «Пенні», хоча за популярністю й оборотами порядок може бути іншим.

«Глобус»: чому він здається дорожчим і престижнішим

«Глобус» має іншу торговельну модель. Це німецький сімейний бізнес із майже двохсотрічною історією: перший магазин родини Брух відкрили ще 1828 року в Санкт-Венделі (St. Wendel).

У Чехії працюють великі гіпермаркети «Глобус», а також менші магазини «Глобус Фреш» (Globus Fresh). Але головна особливість бренду — власне виробництво продуктів безпосередньо в гіпермаркетах.

За даними компанії, у її магазинах працюють власні м’ясні цехи, пекарні та кухні. М’ясо від чеських постачальників тут розбирають на місці, готують ковбасні вироби, випікають хліб і виробляють готові страви.

Тому покупець приїжджає сюди не обов’язково за найдешевшим молоком. Часто причиною стають м’ясний прилавок, свіжа випічка або можливість купити товари багатьох різних категорій в одному місці.

За рівнем сервісу та широтою пропозиції «Глобус» можна умовно поставити у верхню частину чеського продуктового ринку.

«Альберт»: голландсько-бельгійський власник і ширший вибір продуктів

«Альберт» належить міжнародній групі «Ахолд Делез» (Ahold Delhaize), яка утворилася після об’єднання нідерландського та бельгійського торговельних бізнесів.

У Чехії мережа має супермаркети різного розміру та великі гіпермаркети. Її асортимент поєднує базові чеські продукти, імпортовані товари й власні марки.

Компанія розвиває продукти для покупців, які шукають органічне харчування або альтернативи звичайному асортименту. Серед її марок — «Нейчерс Проміс» (Nature’s Promise).

Цікава деталь: «Альберт» використовує спільні закупівлі та продуктові розробки з іншими мережами своєї міжнародної групи. За річним звітом власника, магазини в Чехії, Румунії, Греції та Сербії співпрацювали над сотнями товарів власних марок. Тому одна й та сама продуктова концепція може з’являтися на полицях у кількох країнах під різними назвами магазинів.

«Теско» справді йде з Чехії?

У липні 2026 року британська преса повідомила, що «Теско» розглядає можливість продажу бізнесу в Чехії, Словаччині та Угорщині.

За повідомленням агентства Рейтер (Reuters) із посиланням на Файненшл Таймс (Financial Times), йшлося про підрозділ, до якого входили 561 магазин у трьох країнах. Представники компанії тоді назвали інформацію ринковими припущеннями й не коментували можливий продаж.

Станом на жовтень 2026 року «Теско» продовжує працювати в Чехії. Мережа оприлюднила актуальні каталоги на 14–20 жовтня для своїх супермаркетів та гіпермаркетів.

«Теско» має кілька форматів магазинів і власні торговельні марки. Особливу роль у її ціновій політиці відіграє картка «Клабкард» (Clubcard): для учасників програми лояльності діють окремі цінники.

При цьому велика міжнародна компанія активно працює з чеськими виробниками. За її власними даними, дві третини постачальників свіжих продуктів походять із Чехії. Близько 150 місцевих компаній постачають понад 3300 товарів для власних марок мережі.

То де в Чехії найдорожче, а де найдешевше?

За цінами ситуація цікавіша, ніж звичний поділ на дорогі та дешеві магазини. Один і той самий супермаркет може бути невигідним без картки лояльності й дешевшим за конкурентів під час акції.

Наприкінці березня 2026 року чеський портал «Арецензе» (Arecenze) порівняв набір із 24 повсякденних товарів у чотирьох торговельних мережах.

Без знижок переміг «Лідл». Але після врахування акцій найдешевшим виявився «Альберт».

А от під час іншого порівняння, проведеного у вересні 2026 року для 23 товарів, найвигідніший кошик серед «Лідла», «Пенні» й «Білли» був уже в «Біллі». Ціна залежить від конкретного набору продуктів і дня покупки.

Це також пояснює, чому в Чехії такі популярні акційні каталоги та програми лояльності. За даними Союзу торгівлі й компанії Нільсен Ай-К’ю (NielsenIQ), у 2025 році на товари зі знижками припадало 58% виторгу в досліджуваній торгівлі, а частка власних торговельних марок досягла 28%.

Умовний рейтинг: куди йти за вибором, сервісом і економією

Якщо оцінювати магазини за форматом покупок, а не престижністю покупців, виходить така практична шкала:

Звісно, магазин у Празі та магазин тієї самої мережі в невеликому місті можуть мати різний вибір товарів. Велике значення мають площа торговельного залу та місцевий попит.

Чому чеська «Жабка» зовсім не така, як польська

Магазини «Жабка» (Žabka) справді мають польське походження. Але нинішня чеська мережа — частина бізнесу «Теско».

За офіційною історією чеської «Жабки», британська група придбала її 1 квітня 2011 року. Сьогодні магазинами керує компанія «Теско Франчайз Сторс ЧР» (Tesco Franchise Stores ČR).

Модель працює за франшизою. Велика компанія надає бренд, торговельну систему, оснащення та постачання. А конкретним магазином керує незалежний підприємець, який відповідає за його щоденну роботу.

За описом франчайзингової програми, приблизно 90% товарів у типовій «Жабці» перебувають у власності самої мережі, яка визначає їхні ціни. Водночас франчайзі може окремо продавати місцеві товари.

Тому товари на полицях чеської «Жабки» не обов’язково польські. Звичайні продукти можуть надходити від чеських виробників та різних постачальників мережі. Країну виготовлення конкретного продукту потрібно дивитися на його упаковці.

Польська «Жабка» (Żabka) та чеська «Жабка» історично пов’язані, але нині мають різних власників. Польська мережа розвивалася окремо від чеського бізнесу, який придбала «Теско».

В’єтнамські вечірки: як маленькі магазини зайняли свою нішу

У багатьох чеських містах поруч із великим супермаркетом працює маленька крамниця з написом «Продукти» (Potraviny) або «Вечірка» (Večerka). Такі магазини часто відкриті довше, ніж звичайні супермаркети. Значну частину цього бізнесу ведуть підприємці в’єтнамського походження.

Це пов’язано з історією в’єтнамської громади в Чехії. Ще за часів Чехословаччини в’єтнамці приїжджали навчатися та працювати за міждержавними домовленостями. Після політичних змін наприкінці XX століття багато хто почав відкривати власні невеликі бізнеси.

Дослідники міського життя Праги описують в’єтнамські продуктові крамниці як помітну частину чеського міського середовища. Важливим торговельним центром для підприємців стала празька Сапа (Sapa), де працюють гуртові компанії, продавці продуктів та інші постачальники.

Вечірка конкурує із супермаркетом передусім зручністю. Людині, яка ввечері згадала про молоко, воду чи хліб, простіше зайти до магазину за кілька будинків, ніж їхати до великого торговельного центру.

Асортимент таких крамниць часто складається зі звичайних продуктів чеського ринку: молока, хліба, йогуртів, напоїв, солодощів. Частина товарів може надходити через гуртових постачальників і міжнародні імпортні канали. У деяких магазинах є також азійські соуси, локшина та спеції.

Отже, в’єтнамський власник не означає, що товари привезені з В’єтнаму. Походження власника, постачальника та виробника — три різні речі.

І тут виникає цікаве запитання: чому саме в’єтнамці побачили золоту жилу там, де багато чеських підприємців не захотіли або не змогли втриматися? Адже маленький магазин біля дому, куди люди забігають по хліб, молоко чи пиво навіть пізно ввечері, здається майже безпрограшним бізнесом.

Але за цією золотою жилою часто стоять 12–14 годин роботи щодня, праця всієї родини та мінімум вільного часу. Чеські підприємці теж тримали невеликі продуктові крамниці, проте чимало таких магазинів закрилися через конкуренцію з великими мережами та високі витрати. В’єтнамські родини змогли зайняти цю нішу завдяки гнучкому графіку, сімейній організації бізнесу та налагодженим зв’язкам із постачальниками.

Чому чехи так полюбили в’єтнамську кухню

Є цікаве запитання. Якщо чеський покупець звик до традиційних місцевих продуктів, чому в’єтнамські бістро з супом фо (phở) та локшиною бун-бо-нам-бо (bún bò Nam Bộ) настільки поширилися?

Пояснення починається з доступності. В’єтнамські заклади давно працюють у чеських містах, а громада створила торговельну інфраструктуру для закупівлі інгредієнтів. Люди отримали можливість регулярно пробувати страви іншої кухні, не шукаючи дорогого ресторану.

За матеріалом британської газети «Ґардіан» (The Guardian), розвиток в’єтнамської гастрономії в Празі пройшов шлях від простих закладів швидкого харчування до спеціалізованих ресторанів і сучасної авторської кухні. Вплинули також поїздки самих чехів за кордон, де вони знайомилися з азійською їжею.

Є й смаковий момент. У чеській кухні справді важливе місце займають соуси — омачки (omáčky). В’єтнамські страви теж часто поєднують м’ясо, локшину, овочі та соус. Для людини, яка любить насичені страви, це може бути знайомим способом побудови смаку, хоча самі кухні дуже різні.

Чи справді чехи консервативні в їжі — і тому магазинів мало?

Чеська кухня міцно пов’язана з традиціями. Свічкова під вершковим соусом (svíčková na smetaně), гуляш, кнедлики, смажений сир та звичайний рогалик (rohlík) залишаються впізнаваною частиною повсякденного харчування.

Але любов до знайомих страв і байдужість до якості їжі — різні речі. За опитуванням Центру дослідження громадської думки Академії наук Чехії у 2025 році, 92% опитаних заявили, що для них важливо, як вони харчуються.

До того ж самі супермаркети поступово розширюють пропозицію імпортованих продуктів, рослинних альтернатив і товарів для спеціального харчування. «Лідл» проводить тематичні тижні кухонь інших країн, а великі гіпермаркети мають окремі полиці з міжнародними продуктами.

Невелику кількість великих брендів продуктових магазинів простіше пояснити економікою, ніж гастрономічними вподобаннями. Велика мережа може закуповувати товари величезними партіями, утримувати власні склади та домовлятися з постачальниками на інших умовах, ніж незалежна невелика крамниця.

Чим більша торговельна група, тим легше їй розподіляти витрати на логістику між сотнями магазинів. А відкриття нової загальнонаціональної мережі потребує великих інвестицій у нерухомість, персонал і постачання.

Монополія чи конкуренція: що відбувається з продуктовим ринком Чехії

У чеського антимонопольного відомства є окрема оцінка цієї ситуації. Управління із захисту конкуренції (ÚOHS) характеризує продуктовий ринок як олігополію — тобто ринок, де основну частину продажів забезпечують кілька великих учасників.

У дослідженні розвитку торгівлі за 2005–2021 роки, з додатковими даними за 2022-й, частка шести провідних компаній зросла на 18 відсоткових пунктів і досягла 75%.

Водночас відомство вважає чеський продуктовий ринок конкурентним і не визначає на ньому окремої компанії з домінантним становищем. Олігополія не тотожна незаконній монополії чи доведеній змові щодо цін.

Для покупців велика концентрація означає, що значна частина ринку залежить від рішень кількох торговельних груп. Але навіть мережі одного власника можуть мати різні формати, власні марки й окремі цінові пропозиції.

Чи залишилися в Чехії справді чеські продуктові магазини?

Так. Один із найбільших прикладів — група «Кооп» (COOP). Це об’єднання споживчих кооперативів, що працюють у різних регіонах країни.

Під спільним брендом існують формати «Кооп Туті» (COOP TUTY), «Кооп Тіп» (COOP TIP), «Кооп Терно» (COOP TERNO). До кооперативного середовища належать також місцеві організації з назвами «Єднота» (Jednota) чи «Конзум» (Konzum).

За описом групи «Кооп», невеликі магазини орієнтуються на щоденні покупки в населених пунктах, а більші супермаркети мають ширший асортимент.

Інша цікава історія — мережа «Грушка». Вона починалася як місцевий продуктовий бізнес, але у 2024 році чеський антимонопольний орган дозволив її придбання холдингом, пов’язаним із міжнародною інвестиційною групою «Орієнс» (Oriens). До цього бізнесу також належать інші локальні торговельні формати.

Чому той самий продукт в одному супермаркеті може коштувати значно дорожче

Великі торговельні мережі змагаються не лише звичайними цінами. Вони використовують акційні каталоги, картки лояльності та власні торговельні марки. Інколи окремий товар у рекламі стає дешевшим за ціну, за яку магазин придбав його в постачальника.

Мережа може заробити менше на маслі чи молоці, але розраховує, що покупець придбає водночас інші продукти. Саме так працює один із механізмів цінової конкуренції між чеськими супермаркетами, коли масло продають дешевше закупівельної вартості.

Тому під час великого закупу варто порівнювати не лише цінник одного акційного товару, а й вартість усього кошика. Також звертайте увагу, чи діє рекламована ціна для кожного покупця, чи тільки після використання картки або застосунку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

У Чехії порівняли найдорожчі та найвигідніші супермаркети

Порівняння цін та асортименту магазинів, опубліковане у 2025 році.