У передмісті Парижа мають звільнити будинок, де понад сім десятиліть працювали українські вчені та створювали «Енциклопедію українознавства». Разом із науковим осередком Наукового товариства імені Шевченка у французькому Сарселі (Sarcelles) доведеться перевозити бібліотеку приблизно на 20 тисяч томів, архіви й документи української еміграції.
Про виселення 6 листопада повідомив історик Сергій Шумило. За його словами, інша громадська асоціація виграла судову справу, після чого європейський осередок НТШ має залишити свою історичну штаб-квартиру.
У цих приміщеннях зберігають значно більше, ніж старі книжки. Тут зібрані українські видання, що виходили за кордоном, архівні фотографії, листування вчених, мікрофільми, документи наукових секцій і матеріали редакції «Енциклопедії українознавства». Окрему цінність має колекція української діаспорної періодики, зокрема видань «Записок НТШ».
Із мисливського готелю — в центр української науки
Будинок НТШ має незвичайну історію. Раніше це був готель «Босіжур» (Beauséjour), у якому зупинялися відвідувачі французького містечка. У 1951 році за сприяння українського греко-католицького архієпископа Івана Бучка приміщення придбали для вчених, які після Другої світової війни опинилися в еміграції.
Колишні готельні кімнати стали житлом науковців і робочими кабінетами. У Сарселі працювали Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Володимир Янів, Олександр Шульгин, Аркадій Жуковський та інші українські інтелектуали.
Жили вони скромно. Дослідники історії осередку згадують, що вчені навіть вирощували картоплю й помідори на ділянці біля будинку. Водночас саме тут готували багатотомні наукові праці, проводили конференції, видавали часописи та організовували курси українознавства.
Одним із головних результатів цієї роботи стала «Енциклопедія українознавства», над якою українські дослідники в різних країнах працювали десятиліттями. Вона допомагала зберігати й поширювати знання про Україну в часи, коли незалежної української держави не існувало.
Бібліотека, де книжки лежали навіть у коридорах
Про те, який вигляд мала книгозбірня, залишив свідчення журналіст Михайло Добрянський. У 1974 році він відвідав Сарсель і описав кімнати, заповнені книжками, журналами та газетами. Для видань бракувало полиць: частину тримали на столах, кріслах і навіть на підлозі.
Цей спогад про бібліотеку Сарселя опублікувала «Локальна історія» у червні 2026 року. Серед зібраного Добрянський згадував рідкісні українські видання ХІХ століття, документи українських державних установ початку ХХ століття, праці науковців і величезні підшивки преси.
Бібліотека була також робочим інструментом укладачів енциклопедії. Без цих книжок, довідників, картотек і газет підготовка багатотомного видання була б значно складнішою.
Подібні центри української пам’яті діяли і в інших європейських країнах. Зокрема, у Празі ще 1925 року заснували Музей визвольної боротьби України, архіви якого пережили бомбардування 1945 року. Українські науковці та громадські діячі в еміграції зберігали книжки й документи, які могли зникнути під час воєн та репресій.
Частину архіву планують перевезти до Лондона
Сергій Шумило повідомляє, що частину сарсельської бібліотеки й архіву планують перевезти до Великої Британії — до бібліотеки імені Тараса Шевченка при Союзі українців у Великій Британії.
Разом із науковим осередком будівлю має звільнити й українська каплиця Успіння Богородиці. Її свого часу освятив митрополит Йосип Сліпий. Для вчених, які мешкали в Сарселі, вона десятиліттями була місцем богослужінь.
Історик, який працював з архівами НТШ у 2022–2023 роках, згадує і про тривалі труднощі осередку. Через нестачу фінансування будинок залишався без належного опалення, а вологість погіршувала умови зберігання фондів. За його словами, утримувати бібліотеку й архів допомагали переважно представники місцевої української громади.
Для самого Шумила Сарсель має і родинне значення. Тут жив, працював і помер у 1980 році український філософ, психолог та громадський діяч Олександр Кульчицький-Шумило. Він був одним із керівників європейського НТШ та обіймав керівні посади в Українському вільному університеті.
Колишній готель, у якому українські емігранти з 1951 року будували власний науковий центр, тепер має залишитися без бібліотеки й архівів. Частині фондів уже шукають місце в Лондоні. Разом із книжками доведеться перевозити й десятиліттями зібрану пам’ять про життя та працю українців за кордоном.
