Який вигляд мала Прага сто років тому? Не фасади – багато з них залишилися колишніми, а те, що відбувалося за стінами будівель? А там часом відбувалися криваві злочини і процвітало продажне кохання – як у злиденних кімнатках, так і в розкішних салонах.
Там, де сьогодні працює елегантне кафе, була корчма, в якій сто років тому вбили цілу сім’ю, а на місці адміністративного офісу колись працював бордель. Розкішні празькі будинки терпимості відвідували аристократи і навіть спадкоємці престолу – наприклад, майбутній імператор Карл I, нині зарахований до лику блаженних, і ерцгерцог Франц Фердинанд д’Есте, той самий, чия загибель у Сараєво стала сигналом до початку Першої світової війни.
Про сутінкову зону Праги кінця XIX – першої третини ХХ століття розповідає в інтерв’ю Radio Prague Int. екскурсовод Prague City Tourism Марек Коварж.
Наша сьогоднішня екскурсія буде присвячена старовинним кримінальним справам, пов’язаним зі Старим Містом, а також веселим будинкам, які, скажімо так, канули в минуле – простіше сказати, борделям. Це французьке слово використовували жінки легкої поведінки того часу. Річ у тім, що в Парижі такі пані приводили своїх клієнтів у «борделі» – дощаті будиночки вздовж Сени. Також ми поговоримо про кримінальні справи кінця ХІХ – початку ХХ століття та періоду Першої Чехословацької республіки, тобто між 1918 і 1938 роками. У той час у кримінальній поліції працював радник Ванясек, який послужив прообразом знаменитого Вацатека з серіалу «Грішні люди міста Праги».
«Грішні люди міста Праги» – чехословацький кримінальний телесеріал 1969 року. Режисер Їржі Секенс зняв тринадцять серій детектива за оповіданнями письменника Їржі Марека зі збірок «Паноптикум старих кримінальних історій» і «Паноптикум грішників». Дія відбувається в міжвоєнній Чехословаччині, приблизно 1928 року.
- Чи багато цікавих кримінальних історій дійшло до нас із тих часів?
- Мушу сказати, дуже багато. Я підготував за ними шість-сім двогодинних екскурсій, і щоразу відчуваю, що просто пробігаюся по верхах, оскільки такі історії зберігає майже кожний другий будинок Старого Міста, та й на лівому березі Влтави, з будівлями на Малій Країні та Градчанах пов’язані свої цікаві сюжети. Це не обов’язково буде вбивство – там відбувалися й інші злочини, наприклад, казнокрадство, крадіжки, шахрайство. Так, один злочинець, видаючи себе за художника Войтеха Гінайса, автора знаменитої завіси в Національному театрі, збирав гроші по шинках.
Чеський художник і дизайнер Войтех Гінайс брав участь в оформленні Національного театру, для якого створив завісу, обравши за сюжет алегорію, що зображує нову будівлю після пожежі. У центрі композиції поміщена скорботна Славія, до ніг якої народ покладає дари. Площа завіси становить 142 м2, і для її виготовлення було використано 26 кілограмів фарби, а вага перевищила 180 кілограмів. Уперше глядачі побачили роботу Гінайса на першому виконанні опери Бедржиха Сметани «Лібуше» 18 листопада 1883 року. Завіса привернула загальну увагу, якою і користувався самозванець.
- Чи користуються ваші екскурсії популярністю?
- Завжди збирається багато охочих, і що жорстокішу історію я розповідаю, то напруженіше люди ловлять кожне слово. Хоча мені самому не надто подобається говорити про важкі злочини, публіка, на жаль, це любить. Крім того, екскурсантів цікавить, де раніше розташовувалися будинки терпимості – а вони знаходилися в таких місцях, де сьогодні, наприклад, розміщується мерія Праги, а також у районі вулиць Гаштальська, Целетна, Унгельд. Тобто, там, де ми зазвичай ходимо. Пізніше замість будинків розпусти там з’явилися готелі та ресторани. Раніше в цих місцях теж були готелі, але працювали як «готель на годину». А в ресторанах практикувалася так звана трактирна проституція. І людям дуже подобається порівнювати, що в цих будівлях було раніше, а що зараз.
- Чому саме жорстокі злочини настільки привабливі для публіки?
- Мені б теж хотілося це знати, і це мене, скоріше, засмучує, бо навколо нас і так надто багато насильства. І не тільки в реальному світі, але, на жаль, телебачення та інші ЗМІ використовує багато кримінальних сюжетів. Я ж на своїх екскурсіях намагаюся обирати не найкривавіші злочини, беру більше тих історій, у яких присутній якийсь гумористичний підтекст або розповідь про те, як якийсь злочин не вдався.
Марек Коварж наводить один такий абсурдний випадок. Зневірившись одружитися, якийсь пражак чотири рази публічно намагався покінчити життя самогубством, щоразу по-різному, але щоразу його рятували. Під час останньої спроби, коли він стрибнув у Влтаву, його витягли з води правоохоронці.
- Але ви все ж таки розповісте про якийсь по-справжньому страшний злочин?
- Так, одне з них сталося в трактирі, у будівлі на Карловій вулиці, де сьогодні розташоване кафе «DAMU». Раніше там був трактир, де в 30-ті роки ХХ століття сталося вбивство кількох людей – було вбито трактирника Гуго Груби, його дружину і матір. Поранення отримала їхня дитина, яка, на щастя, вижила. Злочин скоїв їхній родич, який працював у корчмі, і з Гуго Груби у нього були кепські стосунки. Злочин зловмисник планував заздалегідь: він знав, що в один із вечорів у корчмі буде перебувати досить значна сума грошей – приблизно 10 000 чехословацьких крон, які призначалися на платежі броварні, зарплату працівників тощо. Гуго Груби ці гроші сховав і о першій годині ночі був убитий сокирою. До речі, в роки Австро-Угорщини та Першої республіки чимало вбивств скоювали саме за допомогою сокири, адже цей предмет був у кожній хаті, оскільки печі топили дровами.
Тож злочинець узяв сокиру й убив трактирника Гуго Груби просто в ліжку. Оскільки прокинулася дружина, яка спала поруч, кількома ударами він убив і її, поранив дитину, яка спала між батьками. Прокинулася мати шинкаря, пані Груба, і зловмисник убив її чотирма ударами ззаду. Тож це був дуже жорстокий злочин, але протягом десяти днів він був розкритий криміналістом Ванясеком і його колегами, серед яких був, наприклад, доктор Борковець, який тоді ще тільки починав свою кар’єру. Пізніше Борковець буде відомий тим, що саме він розслідував загибель Яна Масарика в Чернінському палаці. Але починав доктор саме у Ванясека, і злочин у трактирі було розкрито по гарячих слідах. Річ у тім, що Вєтровський – людина, яка вчинила ці вбивства, хотів відвести від себе підозри. Він сам завдав собі рану, вдаривши себе лезом у груди. Йому успішно надали медичну допомогу, але було очевидно, що він поранив себе сам, і жодного іншого злочинця не існувало, тож провину Вєтровського було дуже швидко доведено, і він зізнався у вбивствах. Це – одна з найкривавіших історій.
- То що ця кривава драма сталася там, де зараз розташований Театральний факультет DAMU?
- Багато районів Праги в роки Першої республіки мали інший вигляд, ніж сьогодні. Тож я лише пояснюю, що події відбувалися в тому місці, де зараз розташована будівля DAMU і кафе. І Єврейське місто Йозефів, і Маріанська площа в наші дні мають інший вигляд, багато будівель знесли. Тож ми говоримо: «Це відбувалося приблизно в такому-то місці». Тут потрібно порівнювати карту старої та сучасної Праги. Наочніше за все показувати такі місця на моделі Праги роботи Лангвайля (1826-1837 роки). Ця модель зображує ту стару Прагу, до знесення старих будівель – санації, яка була проведена наприкінці XIX століття. Тож багато веселих будинків, наприклад, салон «Батальйон» і салон «Каутський», де працювала знаменита Тонка-Виселиця, сьогодні ми вже не знайдемо, оскільки сьогоднішня Платнерзька вулиця має зовсім інакший вигляд. Там побудована нова ратуша мерії, ціла низка нових будівель – це Маріанська площа, бібліотека тощо.
Потрібно уточнити, що «Тонка-Шибениця» (Tonka Šibenice) – героїня чесько-німецького письменника Ервіна Кіша. За мотивами його оповідання було знято перший чехословацький художній звуковий фільм. Історія розповідає про повію з добрим серцем, яка зглянулася над приреченим на смерть злочинцем і після цього була відкинута оточенням. Прототипом героїні стала реальна дівчина з провінції Антонія Гавлова, яка спочатку працювала в престижному празькому борделі, а згодом опустилася на соціальне дно.
Як це часто буває, і в Празі проституція була тісно пов’язана зі злочинністю, тож криміналісти відвідували будинки розпусти, щоб отримати інформацію про злочини або людей, які становлять для них інтерес.
- Чи багато будинків терпимості було в ті часи в Празі?
- Відомо, що 1918 року в Празі працювало близько 2000 повій, що на той час було чималою кількістю. Ми говоримо про тих, яких перерахували, але оскільки багато дівчат працювали нелегально, власне кажучи, ми не знаємо, як йшла справа. У 1922 році проституція і борделі були офіційно заборонені спеціальним законом, однак це не означає, що на цьому проституція припинилася. Більшість будинків терпимості переїхали – багато хто в райони Жижков і Виногради та в інші частини Праги.
- Чи приїжджали до Праги спеціально для відвідування борделів або в пошуках сексуальних послуг?
- Секс-туризму в сьогоднішньому розумінні в роки монархії та Першої республіки все ж таки не існувало, проте я не стверджую, що з інших міст чоловіки не приїжджали до Праги, щоб відвідати «заклади». Слід зазначити, що деякі будинки терпимості були дуже розкішними, і туди ходили представники вищого суспільства, причому не тільки празького, а загалом австро-угорського. Наприклад, ерцгерцог Карл, майбутній останній чеський король і імператор Австро-Угорщини Карл I, був частим гостем празьких борделів. І, зрозуміло, Франц Фердинанд д’Есте та інші представники аристократії, тож серед відвідувачів ми знайдемо чимало цікавих гостей.
На жаль, до наших днів не збереглися санітарні книжки повій – офіційно дівчата повинні були їх мати і бути зареєстрованими. Але коли 1922 року борделі було закрито, всі ці документи спалили, і збереглося лише кілька таких книжок із Ческе-Будейовіце. Шкода, що Перша республіка не залишила нам ці цікаві свідчення часу – ми виявили б там багато цікавого, – вважає екскурсовод Prague City Tourism Марек Коварж.
