У Пльзені 69-річний Йозеф, колишній конструктор, який більшу частину життя працював у Німеччині, сьогодні живе у гуртожитку в надзвичайно важких умовах. Його кімната була брудна, кишіла тарганами й клопами, а ділити її довелося з чоловіком, який нещодавно вийшов із в’язниці. За таке «житло» Йозеф щомісяця сплачував тисячі крон, а окремо ще й платив за користування електроплиткою чи навіть пральним порошком.
Як розповідає соціальна працівниця Петра Бурзова з організації Tady a teď, таких історій у Пльзені — десятки, а можливо й сотні. «Люди похилого віку мають особливі потреби, але система часто їх не бачить. Вони опиняються в пастці бідності й стають легкою здобиччю для власників гуртожитків», — пояснює вона.
За даними звіту “Житло як проблема” (2021), у Чеській Республіці щонайменше 5,5 тисяч осіб віком від 65 роківперебувають у житловій скруті. З них понад 2000 пенсіонерів живуть саме в гуртожитках — і це число зростає.
Життя серед клопів і без прав
Йозеф потрапив у гуртожиток після того, як пережив епілептичний напад і опинився в лікарні. Повернувшись, втратив житло. «Я погодився на кімнату в гуртожитку в районі Лобези. Мій сусід щойно вийшов із в’язниці, крав усе, що міг. Гроші я ховав навіть у білизну, але й звідти він їх забрав», — розповів чоловік.
Його кімната була повна бруду, тарганів і клопів. До того ж, за кожен побутовий дріб’язок доводилося доплачувати. «Коли приходив хтось у гості, я мусив заплатити сто крон. Навіть за електроплитку чи пральний порошок брав гроші адміністратор», — каже Йозеф.
Зрештою він переїхав до іншого гуртожитку в районі Доудлевце, який називає «справжньою розкішшю» порівняно з попереднім. Тепер він має власну кімнату, а туалет і душ — не на весь поверх.
Пенсіонери без шансів
Бурзова пояснює, що більшість літніх людей у таких умовах — це крайня бідність і соціальна ізоляція. «Вони часто не мають родичів, грошей на заставу за квартиру чи навіть доступу до інформації. Соціальні квартири для них майже недосяжні», — зазначає вона.
71-річна Марія, ще одна мешканка пльзенського гуртожитку, каже: «Чоловік і син померли, другий син мене іноді навідує. На колишньому місці було страшно — наркомани, злодії. Тут спокійніше, маю маленьку кімнату».
Інший житель гуртожитку, 64-річний Мілан, колись мав власний ресторан, але через роботу «в тіні» не отримав права на пенсію. Після ампутації обох ніг живе з інвалідністю. «Тут погано топлять, один туалет на всіх, спільна кухня ледве працює. Але іншого виходу немає», — каже він.
Система, що не працює
Ситуація, за словами фахівців, — системна криза соціального житла в Чехії. Потрібно більше соціальних квартир, підтримка у вигляді теренних працівників і розширення мережі пансіонатів для літніх людей.
«Інакше наші старенькі залишаться там, де сьогодні — у злиднях, самотності та без надії на гідне життя», — підсумовує Петра Бурзова.
