Міська рада Брно затвердила архітектурно-художній конкурс на надгробний пам’ятник відомого письменника Мілана Кундери, який триватиме до 28 квітня.
Місто прагне участі французів через зв’язки Кундери з Францією.
Його останки та останки його дружини Віри будуть поховані на Центральному кладовищі Брно.
Журі у складі експертів та офіційних осіб обере проект-переможець у травні. Бюджет надгробка, який має бути завершений до липня 2025 року, становить 1,25 мільйона чеських крон.
Хто такий Мілан Кундера
Мілан Кундера народився в Чехословаччині в місті Брно 1929 року, проте більшу частину життя прожив не на історичній батьківщині, а у Франції. Тому про нього часто говорять як про французького письменника чеського походження. У юності на Кундеру велике враження справили комуністи. У 1948-му, коли він закінчив школу, у Чехословаччині якраз стався переворот. Під враженням від цих подій Кундера вступив у партію, приєднавшись до багатьох однолітків.
Однак чарівність комунізму тривала недовго. Уже 1950 року Кундеру виключили з партії – приводом послужив жарт про одного з партійних діячів, зроблений в особистому листуванні. Щоправда, через кілька років Кундеру знову взяли в партію (а потім знову вигнали). Хай там як, тема комунізму і розчарування в ньому дасть Кундері поживу для творчості. Історія з жартом зрештою ляже в основу роману письменника «Жарт».
Коли трапилася Празька весна (це 1968 рік), Кундера активно підтримував вітер змін. Однак, як відомо, спроба лібералізації призвела до введення військ у Чехословаччину і закінчилася для протестувальників провалом і гоніннями. Вони торкнулися і Кундери. Після 1968 року письменник, як і багато представників інтелігенції того періоду, втратив роботу. Кундера був змушений заробляти написанням гороскопів у молодіжний журнал. Однак у той самий час він працює над романом «Життя не тут», а 1975 року емігрує до Франції і стає професором у Реннському університеті в Бретані.
Чеський чи французький письменник
Коли говорять і пишуть про Мілана Кундеру, його здебільшого називають французьким письменником чеського походження. Однак це не зовсім справедливо. Більшу частину своїх творів він написав чеською. Це збірка оповідань «Смішні кохання», його романи «Жарт», «Життя не тут», «Вальс на прощання», «Книжка сміху та забуття» і, звісно, «Нестерпна легкість буття». Однак саме з французькою мовою успіх Кундери почав зростати.
З переходом на неї романи письменника стали швидше розходитися по всьому світу. Французькою написані «Неспішність», «Достовірність», «Незнання», «Торжество незначності», а також збірки есеїв. Причому Кундера наполягає, щоб ці роботи в жодному разі не перекладалися чеською. Оскільки для нього переклад його творів рідною мовою чужими людьми – збочення і літературний злочин.
При цьому Кундера, попри успіх, залишався неймовірно непублічною людиною. З 1980-х років він відмовлявся спілкуватися з журналістами і не давав інтерв’ю. Та й узагалі письменник вважав за краще, щоб приватне життя залишалося приватним.
Працювати Кундера міг тільки «в стіл» і 1975 року, отримавши запрошення з університету в Бретані, емігрував до Франції, де почав писати французькою. Він став одним із постійних авторів паризького видавництва Gallimard. Чеською мовою його прозу публікувало емігрантське видавництво Шкворецьких 68 Publishers.
До політичної есеїстики Кундера повернувся на початку 1980-х у статті «Викрадення Заходу, або Трагедія Центральної Європи». Радянський Союз письменник вважав природним продовженням Російської імперії. «Окупувавши Чехословаччину, Росія зробила все для того, щоб знищити чеську культуру… По суті, тоталітарна російська цивілізація – це радикальне заперечення сучасного Заходу… Російська навала перенесла Чехословаччину в «посткультурну» еру, оголивши її і зробивши беззахисною перед російською армією і всюдисущим державним телебаченням», – писав Кундера.
У 1979 році Кундеру позбавили громадянства ЧССР, і з 1981 року він був громадянином Франції. Паспорт Чеської Республіки письменник отримав лише 2019 року.
Після «оксамитової» революції 1989 року Кундера кілька разів відвідував Чехословаччину і Чеську Республіку, проте з дружиною Вірою, як і раніше, постійно жив у Парижі.
Роман «Безсмертя» (1990) був останнім, написаним письменником чеською мовою. І оскільки більше нічого рідною мовою Кундера не писав, це стало приводом для народження чуток, що любов до Чехії в нього зникла.
1 квітня 2023 року, у 94-й день народження письменника, у Чехії відбулася надзвичайно символічна подія. Як часто говорила дружина письменника Віра Кундерова, Мілан символічно повернувся до Брно, де народився і був щасливий: у столиці Південної Моравії відкрилася «Бібліотека Мілана Кундери». У її фонді зберігається понад 3000 авторських публікацій та архів документів.
«Бібліотека Мілана Кундери з’явилася завдяки чудовій ідеї його дружини Віри Кундерової, коли ми займалися підготовкою виставки, присвяченої творчості письменника у 2018 році. Ми розбирали незліченну кількість книжок, і тоді Віра Кундерова сказала мені: «Було б чудово, якби в майбутньому ти подбав про всі ці книжки і взяв їх у Моравську крайову бібліотеку». Ось так і народилася на світ Бібліотека Мілана Кундери», – розповів у день відкриття бібліотеки її директор Томаш Кубічек.
«Крім книжок, які вже зараз наші гості можуть прочитати, – їх Мілан Кундера отримував як авторські примірники, – подружжя Кундер передало нам у дар і документальний архів. У ньому містяться фотографії 1960-х, 70-х і 80-х років, які представляють Мілана і Віру Кундеру в їхньому громадському житті. Потім там міститься листування письменника з видатними європейськими інтелектуалами, наприклад, з Федеріко Фелліні, Фернандо Аррабалем, Франсуа Трюффо та іншими. Далі там ціла колекція літературних премій, отриманих Міланом Кундерою від 1970-х років і донині, величезна кількість вирізок із журналів і газет – реакції критиків на твори автора по всьому світу.
Нас пов’язує тривала співпраця, а також багаторічна дружба. Одного разу, завдяки одному перекладачеві, ми опублікували його «Смішні кохання». У той час ми ще не були особисто знайомі. Потім мій батько привіз гонорар для Мілана до Праги, чому він був дуже радий, бо його щойно вигнали з FAMU, і їм із Вірою не було на що жити. Після того, як він приїхав до Франції, ми допомогли йому отримати місце в університеті, а також французьке громадянство. Вони з Вірою завжди були дуже гарною парою. Крім того, з ними завжди було весело. Мілан – інтелектуал, але водночас дуже чутлива людина, яка любить людей. Не кожен письменник автоматично наділений цією властивістю», – розповідав у день відкриття Бібліотеки Мілана Кундери в Брно Антуан Галлімар, який є ексклюзивним видавцем письменника у Франції.
«Нестерпна легкість буття» – найвідоміший роман Кундери
Після подій 1968 року Кундера залишається без роботи. Спочатку він пише «Життя не тут», потім – «Вальс на прощання», плануючи на цьому завершити письменницьку кар’єру. «Я був переконаний, що вже сказав усе, що хотів сказати», – зізнавався він пізніше в інтерв’ю. Однак, переїхавши до Франції, він пише «Книгу сміху і забуття», а слідом за нею – «Нестерпну легкість буття», яка практично відразу ж стала бестселером.
Цей роман будується на антитезах, на протиставленні двох понять, що стали частиною «екзистенціального коду» чотирьох основних персонажів: «легкість і важкість», «душа і тіло» (так названо й глави), «Захід і Схід», «раціоналізм та ірраціональність» тощо. Чеський хірург Томаш керується раціональними принципами, але любов до Терези вносить у його життя ірраціональність. Тереза марно намагається подолати дуалізм душі й тіла. Художниця Сабіна чинить опір кітчу (який у романі розуміють як категоричну згоду з буттям і «абсолютне заперечення лайна в дослівному й переносному сенсі слова»), але при цьому прагне сентиментальної ідилії, «де над усім витає дух доброї матері й мудрого батька». Любов до Сабіни та політична ангажованість перетворюють швейцарського лінгвіста Франца на романтичного ідеаліста.
Через чотири роки після видання роману (французькою він був опублікований раніше, ніж чеською) на екрани вийшов однойменний фільм Філіпа Кауфмана з Жюльєт Бінош у ролі Терези. Кундера був страшенно незадоволений. У фільмі філософська складова була зведена до мінімуму, «дзеркальність» стосунків між двома парами знівельована, а взаємини Томаша, Терези і Сабіни перетворилися на класичний любовний трикутник з низкою постільних сцен.
Письменник-відлюдник
Роман «Нестерпна легкість буття» частково писали в Ісландії, куди Кундера часто їздив писати, і закінчили в Парижі, куди він переїхав 1978 року з Бретані. Відтоді Кундера живе в Парижі зі своєю дружиною і за сумісництвом літературним агентом Вірою Кундеровою і веде замкнутий спосіб життя. У червні 1985 року Кундера прийняв рішення не давати усних інтерв’ю – тому що журналісти завжди спотворюють слова співрозмовника. Він зрідка їздить до Чехії, але завжди анонімно, а свої книжки чеською мовою дозволяє публікувати тільки видавництву Atlantis: головна редакторка видавництва – дружина Мілана Угде, чеського письменника і друга Кундери. У Франції свої книжки він видає виключно у видавництві Gallimard.
В одному з рідкісних інтерв’ю Кундера зізнався: «Митець повинен залишити після себе таке враження, немов він взагалі не жив. Його приватне життя не належить публіці. Літератор повинен насамперед знищити свій власний будинок, щоб побудувати новий, будинок свого роману». Це заперечення письменника як людини помітне й у французьких виданнях Кундери. На їхніх обкладинках біографія автора зводиться до двох речень: «Мілан Кундера народився в Чехословаччині. З 1975 року живе у Франції».
Це мовчання Кундера порушив 2008 року, коли навколо його імені раптом вибухнув скандал. У чеському тижневику Respekt вийшла стаття під заголовком «Донос Мілана Кундери». Там розповідалося про долю льотчика Мирослава Дворжачека, який став агентом американської розвідки і у квітні 1950 року прибув до Праги із секретним завданням, залишивши валізу з речами в студентському гуртожитку у своєї подруги. Кундера, незнайомий із Дворжачеком особисто, нібито дізнався про це від спільного знайомого і поставив до відома органи держбезпеки. У підсумку Дворжачека заарештували і засудили до 22 років ув’язнення, з яких він відбув 14. Після публікації статті Кундера зателефонував до редакції чеського телебачення і повідомив, що це неправдиве звинувачення і він нічого не знає про цю історію. Гарсіа Маркес, Орхан Памук та інші літератори підписали відкритий лист на захист Кундери. Перший чеський президент і драматург Вацлав Гавел висловив Кундері підтримку, а згаданий вище Мілан Угде дав інтерв’ю, в якому припустив, що стаття в «Респекті» – справа рук недоброзичливців, імовірно, незадоволених тим, що Кундера опинився в списку кандидатів на Нобелівську премію з літератури.
Після листопада 1989 року автор неодноразово відвідував Чехословаччину, а пізніше – і Чеську республіку. У 1995 році президент Вацлав Гавел нагородив Кундеру медаллю «За заслуги». Її тоді отримала дружина письменника.
2008 року видання Respekt článek опублікувало матеріал, у якому йшлося, що Кундера працював на таємну поліцію за комуністичного режиму (Служба держбезпеки Чехословаччини). Віра Кундерова пізніше зазначала, що ця стаття «знищила» її здоров’я і здоров’я чоловіка. Сам письменник різко виступив проти написаного журналістами і навіть подав скаргу на видання. Водночас 11 всесвітньо відомих письменників, зокрема кілька Нобелівських лауреатів, у спільній заяві охрестили статтю в Respekt článek «очорняльною кампанією».
Мілан Кундера, який народився в Брно, є одним із найзнаменитіших європейських письменників.
Багато років йому пророкували Нобелівську премію, яку він так і не отримав. Але отримав широке читацьке визнання. Його книги перекладено десятками мов.
Мілан Кундера помер 11 липня 2023 року в Парижі у віці 94 років після тривалої хвороби.
