Імперії зазвичай формуються століттями. Але в історії Чехословаччини був короткий і майже забутий період, коли молода держава серйозно замислювалася над… власними колоніями. Йдеться про міжвоєнні роки — час, коли Європа перекроювала мапу світу після Першої світової війни.
Чехословаччина, яка з’явилася у 1918 році на уламках Австро-Угорської імперії, ще не встигла повністю облаштувати власні кордони. Втім, у політичних та інтелектуальних колах країни дедалі частіше лунало питання: чи може держава середнього розміру бути не лише частиною Європи, а й «гравцем» за її межами?
Вікно в океан: порт у Гамбурзі
Після війни Чехословаччина отримала в оренду на 99 років невелику ділянку порту Молдохафен у німецькому Гамбурзі — на судноплавній річці Ельбі. Формально це було економічне рішення, але на практиці воно мало значно глибше символічне значення.
Вперше з’явилося відчуття, що держава не замкнена всередині континенту і має власне «вікно в океан». Саме з цього моменту в чеській політичній думці починають з’являтися розмови про заморські території.
Чому це здавалося можливим
Прихильники колоніальних проєктів наводили кілька аргументів:
- Демографічний: у Того, колишній німецькій колонії в Африці, проживало близько мільйона людей, тоді як населення Чехословаччини перевищувало 13 мільйонів. На їхню думку, цього було достатньо для управління.
- Економічний: у Того вже існувала інфраструктура, а також поклади корисних копалин — фосфати, залізна руда, какао, кава.
- Політичний досвід: чехословацькі легіонери під час Громадянської війни в Росії фактично контролювали Транссибірську магістраль і величезні території, взаємодіючи з місцевим населенням і великими державами.
«Чехословацьке Того» та інші проєкти
Найреальнішим варіантом вважалося Того. Обговорювалися два сценарії: отримання території під міжнародний мандат або самостійне управління частиною колишньої німецької колонії. Однак ці плани суперечили інтересам Великої Британії та Франції, які зрештою поділили Того між собою.
Також лунали ідеї щодо Нової Гвінеї. Деякі чеські географи та політики вважали, що острів слабо освоєний і може стати майданчиком для промислових, наукових та місіонерських проєктів. Це була типова для того часу віра в «цивілізаторську місію» — не колонія заради наживи, а заради культури, освіти й науки.
У 1920–1930-х роках обговорювався й варіант Абіссинії (Ефіопії) — у форматі напівколоніального впливу через школи, медичні місії та технічну допомогу. Але італійське вторгнення в Ефіопію остаточно поставило хрест на цих планах.
Парадокс молодої держави
Чехословаччина не мала ані флоту, ані колоніальної традиції, ані гострої економічної потреби в заморських територіях. Натомість вона мала інше — психологічну потребу довести власну повноцінність.
Колоніальні ідеї стали символом бажання показати світові, що нова держава — не просто уламок імперії, а самостійний, зрілий суб’єкт міжнародної політики. Навіть якщо ці мрії так і залишилися на папері.
