До 2015 року вчені та викладачі одного з найстаріших британських університетів — Оксфордського, протягом кількох десятиліть вживали вино з кубка, виготовленого зі справжнього людського черепа. Про це розповів куратор з всесвітньої археології Оксфорда Ден Гікс у своїй новій книзі «Кожен пам’ятник завалиться», передає The Guardian.
За його словами, предмет, що використовувався під час офіційних заходів у Вустерському коледжі, був зроблений зі спиляної частини людського черепа, ретельно відполірованої, обрамленої срібним кільцем та встановленої на спеціальну підставку. Його регулярно використовували як келих для вина під час офіційних прийомів коледжу. Згодом, коли череп почав протікати, з нього почали подавати гарячий шоколад.
Коли занепокоєння щодо походження та етичності цього предмета почали дедалі частіше висловлювати студенти, адміністрація коледжу вирішила звернутися до Дена Гікса з проханням провести дослідження. Метою було встановити, кому належали людські рештки, і як взагалі ця річ опинилася в Оксфорді.
Попри ретельне вивчення, археолог не знайшов жодних архівних згадок про особу, з черепа якої виготовили цей кубок. Однак результати радіовуглецевого аналізу вказали, що черепу близько 225 років. Його розміри, будова та інші непрямі докази свідчать про те, що його, ймовірно, привезли з Карибських островів. Є обґрунтовані припущення, що рештки належали жінці-рабині.
Особливої уваги заслуговує й постать дарувальника цього моторошного «сувеніра». Кубок був подарований Вустерському коледжу у 1946 році колишнім студентом — Джорджем Пітт-Ріверсом. Його ім’я навіть викарбувано на срібному ободі чаші. Пітт-Ріверс був не лише етнографом, а й переконаним євгеніком, який відкрито підтримував ідеї британського фашиста Освальда Мослі. Під час Другої світової війни він був інтернований британською владою через свої політичні симпатії.
Після отримання висновків експертів і юридичної консультації, керівництво коледжу ухвалило рішення про вилучення чаші з обігу. Зараз вона зберігається в архіві Вустерського коледжу в закритому режимі — з формулюванням «із повагою, але без можливості доступу». Іншими словами, предмет залишається в колекції, але більше не експонується і не використовується.
Ця історія викликала широкий резонанс у британському суспільстві й знову привернула увагу до питань колоніального минулого країни, його впливу на культурну спадщину та наукові інституції.
