Новим заявникам, на яких в Україні поширюються військові обов’язки, для отримання тимчасового захисту в ЄС тепер потрібно підтвердити, що вони їх виконують або мають законні підстави для звільнення. У Чехії нове правило вже призвело до перших десятків відмов новим заявникам, аналогічну вимогу застосовують і в інших державах Євросоюзу.
Але після запровадження цієї перевірки виникло значно ширше питання: чи має Європейський Союз узагалі право пов’язувати спеціальний захист людини, яка виїхала з країни під час війни, з її військовими обов’язками перед державою походження?
Чехія Онлайн перевірила рішення Ради ЄС №2026/1912, Директиву про тимчасовий захист 2001/55/EC, Хартію основних прав ЄС та чинні правила міжнародного захисту. Юридична відповідь виявилася складнішою, ніж просте «ЄС має право» або «це незаконно».
Тимчасовий захист і статус біженця — різні правові механізми
Перше принципове розмежування стосується самого поняття «біженець». Більшість українців, які після початку повномасштабної війни отримали у країнах ЄС тимчасовий захист, не проходили індивідуальну процедуру визнання біженцями за Женевською конвенцією.
Директива ЄС 2001/55/EC у статті 2 прямо визначає тимчасовий захист як виняткову процедуру негайного і тимчасового захисту великої кількості переміщених осіб, зокрема коли існує ризик, що звичайна система притулку не впорається з масовим потоком заяв.
Водночас стаття 3 цієї ж Директиви окремо встановлює: що тимчасовий захист не визначає наперед, чи має конкретна людина право на статус біженця за Женевською конвенцією. Тобто українці з тимчасовим захистом юридично не стають автоматично біженцями: це окремий режим захисту.
Також стаття 17 Директиви 2001/55/EC прямо передбачає, що людина, яка користується тимчасовим захистом, може у будь-який момент подати заяву про притулок.
Якщо після індивідуального розгляду їй нададуть статус біженця або субсидіарний захист, вона отримує міжнародний захист уже на іншій правовій підставі. Умови надання цих статусів визначає Регламент ЄС 2024/1347 про міжнародний захист.
Якщо ж у міжнародному захисті відмовлять, але людина все ще має право на тимчасовий захист, стаття 19(2) Директиви 2001/55/EC передбачає, що вона може продовжувати користуватися тимчасовим захистом до завершення строку його дії.
Звідки взялася нова вимога щодо військових обов’язків
Стаття 5 Директиви 2001/55/EC передбачає, що саме Рада ЄС своїм рішенням визначає конкретні групи переміщених осіб, на яких поширюється режим тимчасового захисту.
30 липня 2026 року Рада ЄС ухвалила рішення №2026/1912. Воно продовжило тимчасовий захист для переміщених осіб з України до 4 березня 2028 року, але одночасно додало нову умову.
Стаття 2 рішення передбачає, що тимчасовий захист надається лише тим, хто виконує військові обов’язки в Україні та, коли це застосовно, може надати відповідний доказ.
Водночас ця вимога не поширюється на людей, які вже користувалися тимчасовим захистом у конкретній державі ЄС до або станом на 30 липня 2026 року і безперервно зберігають цей статус у тій самій країні. Для нових заявників стаття 2 застосовується з 31 липня 2026 року.
У мотивувальній частині цього ж рішення Ради ЄС пояснюється, як держави можуть проводити перевірку. Доказом законного виїзду може бути сам підтверджений законний перетин українського кордону або штамп про виїзд у паспорті. Якщо цього недостатньо, може знадобитися офіційний документ у паперовій чи електронній формі, який підтверджує звільнення від відповідних військових обов’язків або їх виконання. Серед прикладів Рада ЄС прямо називає український застосунок «Резерв+».
Саме за новим механізмом Чехія вже перевіряє частину заявників. Чехія Онлайн раніше детально розбирала, що перевіряє чеське МВС і чому люди вже отримують відмови.
А що буде під час продовження захисту в Чехії у 2027 році
Нова вимога щодо військових обов’язків не повинна стосуватися українців, які вже мають тимчасовий захист у Чехії та безперервно його зберігають. Стаття 2 рішення Ради ЄС №2026/1912 прямо встановлює виняток для людей, які користувалися тимчасовим захистом у конкретній державі ЄС до або станом на 30 липня 2026 року і продовжують безперервно мати цей статус у тій самій державі.
Отже, якщо українець уже має тимчасовий захист у Чехії і у 2027 році просто проходить процедуру його чергового продовження, йдеться не про нове надання захисту. За чинним рішенням ЄС вимога підтверджувати виконання військових обов’язків на таку людину не поширюється.
Інша ситуація можлива, якщо тимчасовий захист був припинений або втрачений і людина звертається за ним заново, чи намагається отримати його в іншій державі ЄС. У такому випадку вже може йтися про нову заяву, до якої застосовуватимуться нові правила.
Станом на 13 серпня 2026 року чеське МВС ще не оприлюднило детальну процедуру продовження тимчасового захисту на період після березня 2027 року, тому точний перелік документів для майбутньої реєстрації та вклейки нової візи ще має бути визначений.
Навіщо Рада ЄС взагалі пов’язала захист із військовим обов’язком
Ця деталь принципова для юридичної дискусії. У мотивувальній частині рішення №2026/1912 Рада ЄС прямо посилається на необхідність враховувати поточні оборонні потреби України.
Тобто нова умова з’явилася не лише як технічна перевірка особи. Європейський законодавець відкрито пов’язав її з обороноздатністю держави походження.
Саме тут і виникає найцікавіше правове питання: наскільки далеко Рада ЄС може заходити, визначаючи критерії гуманітарного механізму тимчасового захисту, і чи може одним із таких критеріїв бути виконання людиною військового обов’язку перед власною державою.
Поки що Суд ЄС цю нову вимогу не оцінював. Тому називати її вже доведеним порушенням права ЄС або Женевської конвенції рано — остаточну юридичну крапку тут може поставити лише суд.
Чинний закон — ще не означає, що його не можна перевірити в суді
Рішення Ради ЄС №2026/1912 є чинним правовим актом, тому держави-члени мають його застосовувати. Але акти інституцій ЄС також можуть бути предметом судового контролю.
У самому рішенні №2026/1912 кілька разів наголошено, що нова умова діє без шкоди праву ЄС та фундаментальним правам. Окремо Рада заявляє про дотримання принципів, визнаних Хартією основних прав.
Якщо у конкретній справі виникне питання щодо відповідності цієї норми праву ЄС, національний суд може звернутися до Суду Європейського Союзу щодо тлумачення або чинності акта ЄС. Такий механізм передбачає стаття 267 Договору про функціонування Європейського Союзу.
Тому справа теоретично може дійти до Суду ЄС. Там може постати питання, чи не вийшла Рада ЄС за межі своїх повноважень, чи виправдано нова вимога фактично по-різному впливає на різні групи заявників і чи є вона пропорційною меті, заради якої її запровадили.
Відмова у тимчасовому захисті не забирає право просити притулок
Це одна з найважливіших меж нової норми.
Стаття 18 Хартії основних прав ЄС гарантує право на притулок із дотриманням Женевської конвенції. А стаття 19 Хартії забороняє колективне видворення та повернення людини до держави, де для неї існує серйозний ризик смертної кари, катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження.
Крім того, стаття 17 Директиви про тимчасовий захист прямо встановлює, що людина, яка користується тимчасовим захистом, може подати заяву про притулок у будь-який момент.
А чинний Регламент ЄС 2024/1348 про процедуру міжнародного захисту передбачає окрему процедуру для заяв про притулок. За його статтею 26 заява вважається поданою вже тоді, коли громадянин третьої країни або особа без громадянства висловлює компетентному органу бажання отримати міжнародний захист.
Отже, відмова у спеціальному режимі тимчасового захисту сама по собі не означає автоматичного висновку: «людину треба повернути в Україну».
Навіть якщо людині відмовили у міжнародному захисті, це ще не означає, що її можна автоматично вислати. Європейське право забороняє повертати людину туди, де їй реально загрожують переслідування, катування, нелюдське поводження або інша серйозна небезпека. Це називається принципом невислання — non-refoulement. Це прямо передбачає стаття 37 Регламенту 2024/1348.
Чи достатньо сказати, що людина не хоче служити
Ні. Європейське право не встановлює правила, за яким саме небажання проходити військову службу автоматично дає статус біженця.
Регламент ЄС 2024/1347 про умови міжнародного захисту передбачає індивідуальну оцінку обставин. Його стаття 9, зокрема, визнає можливим актом переслідування непропорційне або дискримінаційне покарання. Окремо згадується покарання за відмову від військової служби у конфлікті, якщо така служба передбачала б участь у злочинах або діях, що підпадають під передбачені Регламентом підстави для виключення з міжнародного захисту.
Регламент також передбачає субсидіарний захист для людей, які не відповідають визначенню біженця, але у разі повернення можуть зіткнутися із реальною загрозою серйозної шкоди. Стаття 15 серед такої шкоди називає смертну кару, катування чи нелюдське поводження, а також серйозну індивідуальну загрозу життю цивільної особи через невибіркове насильство під час збройного конфлікту.
Суд ЄС уже розглядав питання військової служби у контексті притулку. У справі C-238/19 суд аналізував заяву громадянина Сирії, який залишив країну, щоб уникнути військової служби. Суд постановив, що за певних обставин покарання за відмову від військової служби справді може бути формою переслідування і стати підставою для статусу біженця. Особливо якщо служба могла б змусити людину брати участь у воєнних злочинах. Водночас статус біженця не надається автоматично лише через небажання служити — обставини кожної справи мають оцінюватися індивідуально.
Простіше кажучи, небажання служити саме по собі ще не робить людину біженцем. Але якщо їй відмовили у тимчасовому захисті через військові обов’язки, це не закриває для неї можливість окремо просити притулок і доводити, чому повернення становить для неї небезпеку.
Чи можна говорити про дискримінацію чоловіків
Стаття 21 Хартії основних прав ЄС забороняє дискримінацію, зокрема за ознакою статі та віку.
Однак саме рішення Ради ЄС формально не написане як правило «для українських чоловіків 23–60 років». У ньому йдеться про людей, які мають військові обов’язки в Україні. У мотивувальній частині документа Рада ЄС навіть уточнює, що такі обов’язки в окремих випадках можуть існувати незалежно від віку або статі.
Тому назвати норму прямою дискримінацією чоловіків лише з її тексту юридично складно. Інше питання — її фактичний вплив на різні групи людей. Чи може такий вплив створювати проблему непрямої дискримінації та чи є він пропорційним поставленій меті, потенційно може оцінювати суд.
Чи можна оскаржувати відмову
Стаття 29 Директиви 2001/55/EC передбачає право на правовий захист для осіб, яких держава-член виключила з користування тимчасовим захистом або возз’єднанням сім’ї. Конкретна процедура та строки оскарження рішення за новим критерієм залежать від законодавства відповідної держави ЄС.
Для міжнародного захисту правила прописані ще чіткіше. Стаття 67 Регламенту 2024/1348 гарантує заявникам ефективний засіб судового захисту від низки негативних рішень щодо притулку та субсидіарного захисту.
А якщо в національному суді виникне сумнів уже не щодо дій конкретного чиновника, а щодо чинності або правильного тлумачення самого акта Європейського Союзу, суд може використати механізм статті 267 ДФЄС і звернутися до Суду Європейського Союзу.
Що буде з людиною, поки триває суд
Якщо після відмови у тимчасовому захисті українець звернеться по міжнародний захист, його не повинні автоматично вислати з Чехії, поки він має право залишатися тут як заявник і триває передбачена законом процедура. Після негативного рішення його також можна оскаржувати в суді, хоча для окремих категорій справ право залишатися під час судового розгляду вирішується окремо.
Водночас процедура притулку має важливе практичне обмеження: поки розглядається заява про міжнародний захист, заявник у Чехії не має права виїжджати за межі країни.
Якщо ж людина не подає заяву про міжнародний захист, а лише оскаржує відмову у тимчасовому захисті, ситуація інша. У такій справі важливим стає питання відкладальної дії позову — odkladný účinek. Від неї може залежати, чи зберігатиме людина право залишатися в Чехії, поки суд розглядає її справу.
То чи має ЄС право так робити
На сьогодні відповідь виглядає так: нова вимога має чинну правову форму і держави ЄС зобов’язані її застосовувати для тимчасового захисту. Її прямо встановила стаття 2 рішення Ради ЄС №2026/1912.
Але з цього не випливає, що ЄС отримав необмежене право вирішувати долю людини на підставі її військового статусу. Нова норма стосується доступу до одного конкретного спрощеного механізму — тимчасового захисту. Вона не скасовує права подати заяву про міжнародний захист, не усуває індивідуальної оцінки справи та не скасовує принципу non-refoulement.
Нове правило вже діє, але Суд ЄС ще не перевіряв, чи повністю воно відповідає європейському праву. Тому в майбутньому його законність ще може стати предметом судового спору.
Для українців це означає важливе практичне розмежування: «мені не дали тимчасовий захист» не дорівнює «Європа встановила, що я не маю права на жодний захист».
Про те, як нову вимогу застосовують до заявників у Німеччині, Чехія Онлайн розповідала окремо. Також ми детально розібрали перші відмови після запровадження перевірки у Чехії.
