Один із людей, які заклали фундамент сучасної чеської мови, сам писав про неї німецькою. Йозеф Добровський (Josef Dobrovský) виріс у німецькомовному середовищі, чеську вивчив дитиною, а свої наукові праці створював переважно німецькою та латиною. Німецькою була написана і його ключова граматика чеської. Більше того, вчений сумнівався, що ця мова ще зможе повернутися до науки.
Через кілька поколінь у Празі вже працював окремий університет із чеською мовою викладання, виходили наукові книжки чеською, а Національний театр відкривали оперою Бедржиха Сметани. У 1918 році нова Чехословаччина отримала не мову, яку ще потрібно було рятувати, а вже розвинену мову школи, науки, літератури, преси, театру й політики.
Після Білої гори чеську не заборонили — але баланс змінився
Відправною точкою часто називають поразку чеських станів у битві на Білій горі (Bílá hora) 1620 року. Після неї Габсбурги різко змінили політичний і релігійний лад чеських земель. Відновлене земське уложення (Obnovené zřízení zemské) 1627 року закріпило спадкове право Габсбургів на чеський престол, католицизм став єдиною дозволеною релігією, а німецьку формально зрівняли в правах із чеською.
Тому поширена фраза, що Габсбурги просто «заборонили чеську», неточна. Формально сталося інше. Але політичні зміни, рекатолизація, еміграція значної частини некатолицької освіченої верстви та подальша централізація монархії поступово посилювали позиції німецької.
До кінця XVIII століття різниця вже була добре помітна. Чеською говорили переважно в сільському середовищі, тоді як німецька була мовою державного апарату й навчання та широко використовувалася вищими суспільними верствами. Саме з цієї точки почалося те, що сьогодні називають чеським національним відродженням.
Роль єзуїтів у цій історії теж складніша за просту формулу «вони врятували чеську». Орден був важливою частиною рекатолизації, існувала цензура і знищували заборонені книги. Водночас єзуїти створювали бібліотеки й освітні осередки. Єзуїт Богуслав Бальбін (Bohuslav Balbín) у XVII столітті навіть написав працю на захист слов’янської, передусім чеської, мови.
Людина, яка впорядкувала мову, не вірила в її повернення
Чеське національне відродження історики зазвичай відносять приблизно до періоду від останньої третини XVIII до середини XIX століття. Спочатку це був передусім мовний і культурний рух.
Йозеф Добровський став однією з його ключових постатей, хоча сам не був романтичним «будителем» у пізнішому розумінні. Він досліджував стару чеську літературу, описував граматичну систему та встановлював правила на основі мови того часу, коли чеська мала розвинену писемну традицію.
Добровський писав латиною та німецькою, включно з граматикою чеської, і не вірив, що чеська знову підніметься до рівня мови наукових публікацій. Саме його праці, однак, допомогли мову стабілізувати.
П’ять томів і майже 122 тисячі словникових статей
Наступне покоління вже мало значно амбітнішу мету. Йозеф Юнгманн (Josef Jungmann) хотів, щоб чеською можна було говорити й писати не тільки вдома чи на ринку, а й про філософію, мистецтво, природничі науки та складні суспільні явища.
Його головною роботою став п’ятитомний «Чесько-німецький словник» (Slovník česko-německý), виданий у Празі в 1835–1839 роках. Сучасна цифрова версія Інституту чеської мови Академії наук Чехії (Ústav pro jazyk český AV ČR) нараховує в ньому 121 982 словникові статті і понад 118 тисяч унікальних заголовних слів.
Юнгманн не просто збирав те, що вже чув навколо. Для потреб сучасної літературної мови він використовував старі чеські джерела, кальки та слова з інших слов’янських мов. Особливо багато запозичень брали з польської та російської, траплялися слова зі словацької. Дослідники Інституту чеської мови наголошують, що завданням було дати новій літературній чеській лексику, придатну і для художніх, і для фахових текстів.
Частина запропонованих слів не прижилася. Інші стали настільки звичними, що сьогодні їх походження майже ніхто не помічає. Мова отримувала слова не одним рішенням згори — вони проходили перевірку книжками, перекладами й щоденним ужитком.
Словника було замало. Потрібні були книжки, театр і університет
Мовне відродження швидко вийшло за межі кабінетів філологів. У 1831 році за ініціативи Франтішека Палацького (František Palacký) та інших діячів виникла Чеська матиця (Matice česká). Вона працювала при Національному музеї та збирала добровільні внески на видання якісних книжок чеською. Серед її видань був і словник Юнгманна.
Театр виконував іншу роботу: він давав можливість почути чеську публічно. У 1862 році в Празі відкрили Тимчасовий театр (Prozatímní divadlo), який був суто чеськомовним. На спорудження майбутнього Національного театру (Národní divadlo) гроші збирали різні верстви суспільства. Після пожежі 1881 року за 47 днів на відбудову зібрали мільйон золотих. Остаточно театр відкрився 18 листопада 1883 року «Лібушею» Бедржиха Сметани.
Ще показовішою була боротьба за університет. У 1848 році влада дозволила використовувати чеську поряд із німецькою як мову викладання у празькому університеті. У 1850-х чеських лекцій залишалося небагато, але з 1860-х попит на них швидко зростав.
У 1882 році Карлово-Фердинандівський університет (Karlo-Ferdinandova univerzita) розділили на два — чеський і німецький. Карлів університет називає це завершенням кількадесятирічної боротьби за рівноправність чеської на найвищому рівні освіти. Уже в 1883/84 навчальному році чеський університет мав 1481 слухача проти 1368 у німецькому.
1918 рік був не «закінченням відродження»
Саме національне відродження зазвичай завершують у підручниках приблизно 1840–1850-ми роками. Далі мовний рух уже переріс у ширший політичний, культурний та інституційний розвиток чеського суспільства.
Тому створення Чехословаччини у 1918 році було не моментом, коли чехи раптом повернули собі мову. На той час чеською десятиліттями видавали книжки й газети, навчали студентів, писали наукові праці, грали вистави та вели політичне життя. Мовний закон 1920 року назвав державною й офіційною «чехословацьку мову» — формулювання мало забезпечити рівність чеської та словацької в новій республіці.
Сьогодні мовний простір Праги знову змінюється: у столиці дедалі частіше чути українську, англійську та інші мови. Але історія XIX століття залишила дуже конкретну послідовність: спочатку чеська повернула собі книжку, школу, науку, театр і університет. Власна держава з’явилася вже після цього.
