Чи знаєте ви, з якою силою варто потискати руку при знайомстві, щоб не викликати негативних емоцій у чеха? Або хто першим може запропонувати перейти на неформальне звертання? Такі, на перший погляд, незначні моменти часто формують у місцевих жителів враження про вихованість людини. У цій статті ми розглянемо основні культурні норми, яких варто дотримуватися, аби уникнути незручних ситуацій.
Рукостискання як невід’ємний елемент знайомства
Важливо знати, що рукостискання в Чехії є не лише ввічливим жестом, а й важливою традицією, особливо в офіційному чи діловому спілкуванні. Цей жест прийнятий як серед чоловіків, так і серед жінок.
Журналіст Лібор Кукал поділився власним досвідом: одного разу через незнання місцевих звичаїв на офіційному рівні жінці не потисли руку, що її сильно образило.
«За традицією руку подають усі: чоловіки жінкам, жінки чоловікам, а також жінки між собою. Винятків із цього правила немає. Випадки, коли люди уникають рукостискання, часто шокують чехів. Я був свідком ситуації, коли під час офіційних переговорів чеська посадовиця зустрічалася з українською делегацією, і їй не подали руку. Вона сприйняла це як особисту образу. Тож можу дати чітку пораду: у будь-якій ситуації варто бути готовим до рукостискання та відповідати на нього».
Окрім самого факту рукостискання, важливе значення має й сила потиску. У Чехії не заведено робити це надто слабко, адже такий жест може трактуватися як неповага. Деякі жінки, не знаючи цього, лише формально подають руку чоловікам, не стискаючи її, однак цього слід уникати, зазначає Лібор Кукал.
«Якщо хочете справити позитивне враження, потрібно розуміти, що чехи віддають перевагу міцному рукостисканню. Нерідко можна побачити, як українські жінки простягають руку так, наче очікують, що її поцілують, але такого в Чехії давно не практикують. Можливо, колись це і було прийнято, але нині точно ні. Такий жест виглядає недоречно і не викликає симпатії. Я, звісно, не маю на увазі, що рукопотискання має бути надмірно сильним, щоб це спричиняло дискомфорт. Однак упевнене рукостискання сприймається як ознака вихованості та відкритості».
Етикет починається з дитинства
У Чехії культурні норми поведінки прищеплюють ще змалечку. Вихователька Гана Наємнікова розповідає, що дітей насамперед навчають основним правилам ввічливості: правильно вітатися, висловлювати подяку та вибачатися. Це ключові елементи спілкування у суспільстві.
У багатьох дитячих садках існує традиція прощального рукостискання, яка виховує у малечі повагу до інших людей.
«У нас заведено, що перед тим, як піти додому, дитина підходить до виховательки, подає руку, дивиться їй у вічі та прощається. Дуже важливо навчити дітей не відводити погляд убік під час рукостискання, а чітко встановлювати зоровий контакт. Це демонструє повагу до співрозмовника та є ознакою довіри. Крім того, така традиція допомагає уникати ситуацій, коли дитина залишає садочок без належного контролю».
Також із раннього віку дітей привчають виявляти повагу до роботи інших людей. Наприклад, у Чехії заведено дякувати навіть за виконану працю, що є своєрідною формою визнання заслуг людини.
«У нас прийнято дякувати за їжу. Діти звикли висловлювати вдячність куховарці, коли вона приносить обід. Так вони показують, що цінують її роботу. Так само слід подякувати прибиральниці за чистоту. Це допомагає виховати в дітях вдячність. Хоч про чехів часто кажуть, що ми не надто відкриті та нечасто усміхаємося, це не означає, що ми неприязні. Насправді ми більш серйозні за характером. Однак базова ввічливість, привітна усмішка та вдячність завжди викликають позитивну реакцію».
Кому дозволено запропонувати перейти на «ти»?
Важливим аспектом чеського етикету є також правила звертання. При офіційному знайомстві прийнято називати своє ім’я та прізвище. Велике значення мають титули, такі як «доктор», «професор» чи «інженер», і чехи часто їх використовують у звертаннях.
На відміну від України, де після слів «пан» чи «пані» зазвичай називають ім’я, у Чехії використовують прізвище або титул. Особисте ім’я прийнято вживати лише у неформальному спілкуванні.
Щоб перейти на «ти», необхідно отримати згоду співрозмовника, і в цьому питанні також існують певні правила. Лібор Кукал пояснює:
«Ініціатором переходу на неформальне звертання може бути старша людина, жінка або керівник. Утім, бувають ситуації, коли це правило складно застосувати. Наприклад, якщо молодий чоловік є керівником і працює зі старшою жінкою, то визначити, хто має зробити перший крок, буває непросто. Найкращий варіант — просто домовитися. Найчастіше використовують фрази „můžeme si tykat?“ або „budeme si tykat?“. Якщо співрозмовник погоджується, він називає своє ім’я, що підтверджує можливість спілкування на «ти». Однак, якщо прізвище продовжує вживатися у звертанні, варто дотримуватися офіційного формату».
Дотримання особистого простору та повага до оточуючих
Ще однією важливою особливістю чеського етикету є ставлення до особистого простору. Наприклад, у громадському транспорті не заведено сідати впритул до незнайомої людини, якщо поруч є вільні місця. У розмові також слід дотримуватися певної дистанції.
Гучні розмови чи сміх у громадських місцях можуть вважатися ознакою поганого виховання. Запізнення навіть на кілька хвилин сприймається як неповага. А спроба обійти чергу — це одна з речей, які викликають найбільше обурення, оскільки у Чехії прийнято зважати на почуття інших людей.
Дотримання цих простих, але важливих правил допоможе вам швидше адаптуватися до чеського суспільства та уникнути можливих непорозумінь.
За матеріалами ukraina.radio.cz
