Людину могли забрати з дому й відправити на примусові роботи на три місяці, рік або навіть два. Для цього не завжди був потрібен вирок суду. Саме таку систему запроваджував закон, ухвалений у Чехословаччині 25 жовтня 1948 року, коли комуністи вже встановили контроль над країною.
Закон № 247/1948 про табори примусової праці (tábory nucené práce) Національні збори ухвалили 25 жовтня, а чинності він набув 17 листопада 1948 року. Його текст зберігається в електронному Збірнику законів Чехії (e-Sbírka). Документ дозволяв державі створювати табори, де людей мали примусово залучати до роботи.
За інформацією Інституту дослідження тоталітарних режимів (Ústav pro studium totalitních režimů), до таких таборів могли направляти працездатних людей віком від 18 до 60 років. Серед підстав були ухилення від роботи, загроза економіці або діяльність, яку влада вважала небезпечною для комуністичного ладу. Рішення про відправлення до табору в багатьох випадках ухвалювала спеціальна комісія із трьох осіб.
Людина могла втратити не лише свободу, а й житло
Закон наділяв комісії повноваженнями, які виходили далеко за межі направлення на примусові роботи. Вони могли наказати виселити людину з квартири, заборонити їй після звільнення жити в певному місці або позбавити права займатися власною справою.
Навіть оскарження рішення не зупиняло його виконання. Тому людина могла опинитися в таборі, поки її скаргу ще розглядали.
Праця була обов’язковою. Закон передбачав оплату залежно від виконаної роботи, проте з цих грошей насамперед покривали витрати на утримання людини в таборі. Частину залишку могли спрямувати на забезпечення родини, а решту виплачували після звільнення.
Офіційно влада пояснювала створення таборів необхідністю привчати громадян до праці. На практиці ця система стала одним з інструментів переслідування людей, яких комуністичний режим вважав політично неблагонадійними.
Близько 20 тисяч людей пройшли через табори примусової праці
За оцінкою Інституту дослідження тоталітарних режимів, у 1948–1954 роках через такі табори пройшли близько 20 тисяч людей. Лише від грудня 1948-го до серпня 1950 року спеціальні комісії розглянули приблизно 31 тисячу справ і ухвалили рішення про направлення до таборів 16 691 особи.
Табори створювали там, де підприємствам бракувало робітників: біля шахт, металургійних комбінатів, будівельних майданчиків і державних господарств. Окремі табори діяли при уранових копальнях.
Місце, де ця історія збереглася донині
Одним із найвідоміших був табір Война (Vojna) поблизу Пршибрама (Příbram). Сьогодні на його території працює меморіал, а колишні огорожі, сторожові вежі та приміщення нагадують про часи примусової праці.
За матеріалами Гірничого музею Пршибрама (Hornické muzeum Příbram), спочатку тут утримували німецьких військовополонених. У 1949–1951 роках Война діяла як табір примусової праці для людей, яких інтернували з політичних причин без судового вироку. На початку березня 1950 року тут перебували 530 осіб, а в травні 1951-го — вже 761.
У 1951 році табір перетворили на виправно-трудову в’язницю. Відтоді тут утримували й засуджених, зокрема учасників демократичного руху. В’язні працювали на уранових шахтах. В’язниця діяла до 1961 року.
Політичні переслідування в Чехословаччині тривали ще десятиліттями. У 1988 році 92 незалежні видавці та діячі опозиції відкрито вимагали звільнення свого засудженого колеги — за рік до падіння комуністичного режиму.
