Для українок, які знайшли тимчасовий прихисток у Чехії, це вже треті Великодні свята далеко від дому. Оксана Соловйова та Олена Друз, які проживають у Теплицях, відзначають — чеський підхід до Великодня суттєво відрізняється від того, що вони звикли бачити в Україні. Якщо для чехів це передусім весняне свято з народними обрядами, то для українців Великдень залишається глибоко духовною подією.
Жінки розповіли, що в Чехії не відчувають такого загального релігійного піднесення, як вдома. Попри це, українська громада у Теплицях зберігає свої традиції — збираються біля православного храму, освячують великодні кошики, співають духовні пісні. «Ми приносимо до церкви яйця, паски, м’ясо та масло — все, що символізує життя і достаток», — розповідає Оксана, яка до війни очолювала театр у Києві.
Підготовка до свята для українок починається ще за тиждень — з Чистого четверга, коли прибирають оселю, миються під джерельною водою до сходу сонця, щоб очистити тіло й душу. У Велику п’ятницю йдуть до церкви, а вже в суботу вночі приносять кошики на освячення й співають «Всеношну».
Жінки зазначають, що хоча чеська традиція шмагання помлазкою видається їм незвичною, вона водночас і приваблива. «Це красиво й весело. В Україні такого немає — лише Вербна неділя, коли легенько б’ють вербою для очищення», — усміхається Оксана.
У Чехії їх також здивувала традиція обливати одне одного водою у Великодній понеділок. У рідній країні ж на свята відвідують цвинтарі, де залишають їжу для покійних родичів — із надією, що нею скористаються ті, хто справді потребує.
Попри намагання зберегти традиції, обидві зізнаються — до повноцінного переживання свята, як в Україні, ще далеко. Повернутись до звичних великодніх обрядів вони зможуть лише після завершення війни, якого поки що не видно на горизонті. «Мир дуже далекий. Ми навіть не віримо в зміни, особливо коли бачимо позицію нового американського президента Трампа. Йому важливі тільки гроші», — сказала Олена.
