Олегу Кандибі не було ще й 23 років, коли у Празі він здобув докторський ступінь з археології. До 37-річчя не дожив 41 дня — його закатували в нацистському концтаборі Заксенгаузен. Між цими двома датами вмістилися наукові експедиції, поетичні збірки, Гарвард, українське підпілля і боротьба за державу, якої тоді не було на політичній карті Європи.
21 липня виповнюється 119 років від дня народження Олега Ольжича — поета, археолога та політичного діяча, справжнє ім’я якого Олег Олександрович Кандиба. Він народився 1907 року в Житомирі у родині майбутнього класика української літератури Олександра Олеся та Віри Свадковської.
Як зазначає Український інститут національної пам’яті, здібності хлопчика проявилися дуже рано: він малював, грав на фортепіано та скрипці, у три роки навчився читати, а в п’ять написав невелику п’єсу.
Прага зробила з нього археолога
Після поразки Української революції батько Олега залишив Україну з дипломатичною місією УНР. У 1923 році Олег разом із матір’ю виїхав спочатку до Берліна, а потім — до Чехословаччини. Родина оселилася в Горніх Черношицях неподалік Праги.
У чеській столиці Кандиба одночасно навчався в Карловому університеті, Українському вільному університеті та Українському високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова. Це дозволило йому поєднати методику чеської археологічної школи з глибоким вивченням української історії.
Карлів університет він закінчив 1929 року, а вже наступного року отримав докторський ступінь за дослідження неолітичної мальованої кераміки Галичини. Молодий науковець розробляв класифікацію археологічних знахідок, досліджував трипільські пам’ятки, працював в археологічному відділі Чеського національного музею та брав участь у розкопках у різних країнах Європи.
Його праці виходили українською, чеською, німецькою та англійською мовами. Ольжич виступав із лекціями у Гарвардському університеті, долучався до міжнародних наукових конференцій і видав монографію про мистецтво та знаряддя неолітичного поселення Шипинці на Буковині.
Празьке середовище, в якому формувався Олег Кандиба, мало власні університети, видавництва, архіви й культурні установи. Про одну з найважливіших пам’яток тієї епохи — Музей визвольної боротьби України у Празі — Чехія Онлайн розповідала в окремому матеріалі.
Кандиба в науці, Ольжич у літературі
У наукових публікаціях він залишався Олегом Кандибою. У літературі став Олегом Ольжичем. За життя вийшли дві його поетичні збірки — «Рінь» і «Вежі». Третю, «Підзамча», друзі видали вже після загибелі автора.
Його поезія була такою ж, як і його характер: стриманою, твердою, майже позбавленою сентиментальності. Археолог дивився на історію через тисячоліття, а поет шукав у ній відповідь на питання, як народжується покоління, здатне взяти відповідальність за власну державу.
Саме Ольжичу належать слова, що пережили свого автора і стали політичною формулою для кількох поколінь українців: «Держава не твориться в будуччині. Держава будується нині».
Між двома тоталітарними режимами
Наприкінці 1920-х років Ольжич долучився до Організації українських націоналістів і згодом очолив її культурно-освітній напрям. Він працював над виданням легальної та підпільної літератури, а у 1938–1939 роках брав участь у подіях навколо Карпатської України.
Після початку німецько-радянської війни Ольжич повернувся в Україну. Восени 1941 року він став одним з організаторів Української Національної Ради в Києві. Український самостійницький рух швидко потрапив під нацистські репресії, а його учасників почали арештовувати.
25 травня 1944 року гестапо затримало Ольжича на конспіративній квартирі у Львові. Через Берлін його доправили до концтабору Заксенгаузен, де тримали в ізоляції та катували під час допитів. У ніч із 9 на 10 червня він помер. Йому було 36 років.
WIKIPEDIA.ORG
Через кілька тижнів, 22 липня, у Празі помер Олександр Олесь, який незадовго до цього отримав звістку про загибель сина. А 31 липня дружина Ольжича Катерина народила хлопчика, якого назвали на честь батька Олегом.
Олег Кандиба міг стати одним із провідних археологів свого покоління. Олег Ольжич став одним із найвиразніших українських поетів міжвоєнної доби. У підпіллі він обрав ще одне ім’я — Кардаш. Але всі три біографії належали одній людині, для якої наука, слово і боротьба були різними способами служити Україні.
