У четвер вдень обірвалося життя 25-річної іспанки Ноелії Кастільйо Рамос. Ця подія не була раптовою — дівчина майже два роки відчайдушно боролася в судах за своє законне право на асистований суїцид (евтаназію), щоб припинити нестерпні фізичні та душевні муки, які почалися після жорстокого групового зґвалтування.
Як стало відомо виданню Чехія Онлайн з посиланням на іспанський ресурс El País, дівчина пішла з життя попри категоричні заперечення власного батька. Суд Барселони відхилив його останню апеляцію, дозволивши Ноелії зробити цей фатальний, але усвідомлений вибір.
Життя, сповнене болю
Трагедії переслідували дівчину ще з підліткового віку. Після болючого розлучення батьків 13-річна Ноелія опинилася в інтернаті. Згодом лікарі діагностували у неї обсесивно-компульсивний розлад та межовий розлад особистості. Життя ставало дедалі нестерпнішим через кілька епізодів сексуального насильства, які їй довелося пережити.
На жаль, тема сексуального насильства залишається болючою раною для всього світу, і покарання для злочинців не завжди приносить жертвам полегшення. Нещодавно ми писали, як у Чехії іноземець отримав 5,5 років ув’язнення за зґвалтування 18-річної дівчини, але шрами від таких травм залишаються на все життя.
Остаточним зламом для Ноелії став 2022 рік, коли над нею познущалися відразу троє хлопців. Не витримавши психологічного тягаря після групового зґвалтування, дівчина під впливом сильних препаратів вистрибнула з вікна п’ятого поверху. Вона вижила, але падіння назавжди прикувало її до інвалідного візка і прирекло на хронічні, нестерпні болі. Саме тоді вона вперше подала прохання про евтаназію, яке уряд схвалив у 2024 році.
Суд проти власної родини
Схвалення медиків стало лише початком нової битви — цього разу юридичної. Батьки та сестра Ноелії категорично відмовилися приймати її вибір і намагалися заблокувати процедуру через суд. Цей процес сколихнув усю Іспанію, спровокувавши гостру суспільну дискусію: чи має право родина змушувати дорослу, дієздатну людину жити в агонії?
Французький педагог зізнався у зґвалтуваннях дітей у різних країнах і вбивстві родичок
Сама дівчина на суді була непохитною: «Щастя батька, матері чи сестри не може бути важливішим за моє власне життя».
«Я більше не можу терпіти цей біль, я не можу впоратися з усім тим, що з’їдає мене зсередини через те, що мені довелося пережити. Я просто хочу піти спокійно і припинити страждати, крапка», — зізнавалася вона.
Свої останні хвилини дівчина провела так, як і планувала: у кімнаті свого будинку догляду, в оточенні чотирьох дитячих фотографій, які нагадували їй про ті рідкісні, щасливі миті її короткого життя.



