Британія, Франція, Італія, Іспанія та Канада не підтримали пропозицію НАТО щодо обов’язкової щорічної військової допомоги Україні. План передбачав внески на рівні щонайменше 0,25% ВВП кожної країни Альянсу. Ініціативу просував генеральний секретар НАТО Марк Рютте перед самітом в Анкарі.
За даними The Telegraph, пропозиція не отримала одностайної підтримки. Саме одностайність потрібна НАТО для таких рішень, тому позиція п’яти країн фактично зупинила план.
Що пропонував Марк Рютте
Ідея Рютте була простою на папері, але політично важкою. Кожна країна НАТО мала б щороку спрямовувати на військову допомогу Україні не менше 0,25% свого ВВП.
Це мало б зробити підтримку Києва не разовим політичним жестом, а стабільним зобов’язанням. Для України такий механізм означав би прогнозованіші поставки зброї, боєприпасів і техніки.
Але саме слово «обов’язкова» стало головним подразником. Частина союзників не захотіла фіксувати допомогу у відсотках від економіки, навіть якщо політично вони й далі заявляють про підтримку України.
Хто виступив проти
За інформацією The Telegraph, проти плану виступили Лондон, Париж, Рим, Мадрид і Оттава. Тобто серед тих, хто не підтримав ідею, опинилися не лише країни з традиційно обережнішою позицією, а й Британія — один із найпомітніших союзників України.
Саме це й стало найболючішою деталлю. Відмова Лондона виглядає як удар по образу Британії як держави, що послідовно тримає українську тему серед своїх зовнішньополітичних пріоритетів.
Водночас The Telegraph зазначає, що британська військова допомога Україні залишається однією з найбільших після внесків США та Німеччини. Проблема в іншому: вона не дотягує до запропонованої планки 0,25% ВВП.
Хто підтримав план
Щонайменше сім країн НАТО, які вже витрачають на допомогу Україні понад 0,25% свого ВВП, підтримали ідею Рютте. Серед них називають Польщу, Нідерланди, країни Балтії та Північної Європи.
Для цих держав війна Росії проти України не виглядає віддаленою кризою. Вони бачать її як питання власної безпеки, тому готові вкладати більше й вимагати такої ж дисципліни від інших союзників.
У цьому й проявився головний розлом. Одні країни хочуть закріпити допомогу Україні як довгострокове правило. Інші не готові прив’язувати свої бюджети до фіксованого відсотка, навіть під тиском війни.
Чому це важливо для України
Україні потрібні не тільки обсяги допомоги, а й передбачуваність. Війна не чекає, поки уряди домовляться про бюджетні формули, а військові контракти часто залежать від того, чи є гарантії фінансування на місяці вперед.
Саме тому план Рютте мав політичну вагу. Він міг би зменшити залежність України від внутрішніх криз у кожній окремій країні НАТО.
Тепер же підтримка й далі залежатиме від національних рішень. Для Києва це означає більше дипломатичної роботи, більше переговорів і менше автоматизму в постачанні зброї.
НАТО підтримує Україну, але без єдиного ритму
Ця історія не означає, що НАТО припиняє допомагати Україні. Але вона показує межу, за якою гучні заяви про підтримку стикаються з бюджетами, виборами та внутрішньою політикою.
Для східного флангу Альянсу така обережність виглядає ризиковано. Для великих західних столиць — це спроба не брати на себе автоматичних фінансових зобов’язань.
Поки єдності щодо формули 0,25% немає, головне питання для України залишається тим самим: не чи допомагатимуть союзники, а наскільки швидко й стабільно вони це робитимуть.
