Рівно 80 років тому, 24 січня 1946 року, на залізничній станції в чеському курортному місті Маріанські Лазні було сформовано перший офіційний транспорт із чеськими німцями. Він складався з 32 вантажних вагонів, у яких перебували понад тисяча осіб, переважно жінки, діти та люди похилого віку. Саме з цього моменту офіційно розпочалося організоване виселення (депортація) німецького населення з відновленої після війни Чехословаччини.
Виселення, яке називали також трансфером, відселенням або вигнанням судетських німців, стало фіналом багатовікового складного співіснування чехів і німців. Його передумовами були загострені міжнаціональні суперечки, прихід нацизму в Німеччині, а також трагічний досвід окупації та Другої світової війни.
Плани виселення та міжнародна підтримка
Ще під час війни, у лондонській еміграції, під керівництвом президента Едварда Бенеша готувалися різні плани вирішення так званого судетсько-німецького питання. Важливим чинником стало те, що майбутній ключовий союзник — СРСР — заявив про «повне розуміння» позиції Чехословаччини та готовність підтримати її рішення.
Зрештою і країни-переможниці, так звана Велика трійка, поступово погодилися з ідеєю трансферу німецьких меншин із Центральної Європи, хоча конкретні масштаби та методи довгий час залишалися невизначеними.
За словами історика Р. М. Дугласа, автора фундаментальної праці про післявоєнне вигнання німців, цей процес проходив у трьох частково перекривних фазах. Першою була евакуація етнічних німців, організована ще нацистською адміністрацією в 1944–1945 роках перед наступом Червоної армії.
«Дикий відступ» і насильство
Після завершення війни чехословацька та польська влада вдалися до так званого дикого виселення, яке супроводжувалося хаосом, насильством і жорстокістю. В Чехії з цим періодом пов’язані такі трагічні події, як Постолопртська різанина в червні 1945 року, коли без суду було вбито щонайменше 763 інтернованих німців, або Брненський «марш смерті», жертвами якого стали сотні, а можливо й тисячі людей.
У мережі збірних таборів умови часто були катастрофічними: бракувало їжі, медикаментів, ширилися інфекційні хвороби. Насильство нерідко заохочувалося навіть політиками. Президент Бенеш у промові в Брно 12 травня 1945 року щодо німців використав слово «ліквідувати». Пізніше ці дії були фактично амністовані.
Організований відступ і Маріанські Лазні
Після Потсдамської конференції виселення перейшло в організовану фазу, яку мали проводити «упорядковано та гуманно». Саме Маріанські Лазні стали місцем, де 24 січня 1946 року розпочався офіційний відступ під контролем союзників. Уже 25 січня перший поїзд вирушив через Домажлице до Баварії.
Фото: ČTK
Ситуація в місті була специфічною: до кінця 1945 року тут ще перебували американські війська, які намагалися стримувати насильство. Влітку 1945 року відбувся навіть унікальний протест німецьких жінок з дітьми, які скаржилися на поводження та нестачу харчів.
Фото: ČTK
Німців змушували носити білі пов’язки, їх пішки зганяли до збірних таборів, зокрема на території аеродрому Склярже. З собою дозволяли взяти лише до 50 кг багажу та не більше 500 рейхсмарок.
Показова «гуманність» і реальні масштаби
Щоб заспокоїти міжнародну громадськість, чехословацька влада під час перших транспортів створювала показову картинку гуманності: харчові пайки, присутність Червоного Хреста, медогляди. Саме такі сцени потрапляли на західні кінохроніки.
Фото: ČTK
Протягом шести місяців із району Маріанських Лазень було виселено близько 30 тисяч осіб, а загалом у 1946–1947 роках Чехословаччину залишили понад 2,5 мільйона німців. Разом із «дикими» етапами загальна кількість виселених сягнула майже трьох мільйонів.
Фото: ČTK
Винятки робилися лише для необхідних фахівців, переконаних противників нацизму та членів змішаних родин.
Нове життя регіону
Після демографічного спустошення влада намагалася швидко відродити регіон. Одним із інструментів став Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах, створений зокрема для залучення гостей у колишні курорти. У перші повоєнні роки тисячі відвідувачів приїжджали туди, де ще нещодавно формувалися транспорти депортованих.
Фото: ČTK
Так завершувалася одна епоха і починалася інша — з новими кордонами, новою пам’яттю та складною історичною спадщиною, яка й сьогодні залишається предметом дискусій.
