Якщо б Сполучені Штати справді вирішили силою захопити Гренландію та напали на Данію, у війну, ймовірно, було б втягнуто і Чехію. Допомагати атакованій країні зобов’язує європейське законодавство. Втім, експерти попереджають, що в такому випадку існує одразу кілька «але».
У зв’язку зі зростанням напруження між Данією та США через Гренландію дедалі частіше обговорюється можливість збройного конфлікту між цими державами. Білий дім таку можливість не виключив. Водночас постає питання, на чиєму боці в такому конфлікті опинилася б Чехія, яка, як і Данія, є членом НАТО та Європейського Союзу.
Ключ до відповіді може критися саме в членстві обох країн у ЄС. Частиною Лісабонського договору — основного документу Євросоюзу — є стаття 42, пункт 7, у якому зазначено:
«Якщо держава-член стане на своїй території об’єктом збройного нападу, інші держави-члени зобов’язані надати їй допомогу та підтримку всіма засобами, що є в їхньому розпорядженні».
Сам ЄС називає цей пункт положенням про колективну оборону. На відміну від аналогічної статті Вашингтонського договору НАТО, його застосування не можуть заблокувати Сполучені Штати.
Є нюанси
За словами експертів з міжнародного права, це положення має кілька спірних моментів. Зокрема, незрозуміло, чи поширювалося б воно у випадку, якби США атакували лише Гренландію. Ця територія має особливий статус як заморська територія в межах ЄС, і європейське право діє там лише частково.
Керівниця кафедри міжнародного права юридичного факультету Карлового університету Вероніка Білкова зазначає, що думки науковців різняться.
«Частина авторів вважає, що напад на Гренландію не підпадав би під дію статті 42(7). Інші, ймовірно більшість, переконані, що поняття “територія держави-члена” слід тлумачити широко — включно із заморськими територіями», — пояснює вона.
Білкова схиляється саме до другого варіанту, підкреслюючи, що напад на Гренландію був би нападом на територію Данського королівства, а отже — на територію держави ЄС.
Іншої думки дотримується керівник Центру міжнародного гуманітарного та операційного права юридичного факультету Університету Палацького Мартін Файкс. На його думку, застосування цієї статті до Гренландії є радше малоймовірним, хоча чіткого тлумачення наразі не існує.
Допомога не обов’язково військова
Експерти також наголошують, що навіть у разі застосування статті 42(7) форма допомоги не визначена.
Колишній голова Комісії міжнародного права ООН Павел Штурма зазначає, що це положення не означає автоматичне застосування військової сили.
«У межах ЄС йшлося б радше про політичну, економічну, гуманітарну та іншу підтримку», — вважає він.
Файкс додає, що кожна держава сама визначає, які засоби є в її розпорядженні та які вона готова застосувати. Простір для вибору форм допомоги залишається досить широким.
